Отак подивишся здаля на москаля,
Неначе й справді він людина,
Та від Курил і до Кремля
Воно було і є скотина.
Йому завжди усього мало!
Де тільки всралося чи стало
Уже волає од того –
Тут все ісконне і його!
Та хай тебе ухопить кат!
Який же ти у біса брат?!
Живи у рідному краю –
Котись в Московію свою!
І раз причина тут така
Й дорога в тебе неблизька,
То я тобі, як друг і брат
Піддати можу і під зад,
Щоб не морочив голови
Й летів до самої Москви!
НІ, НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА!
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали “хайль” охриплими басами
І “Ще не вмерла…” голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров’ю “ненька Україна”
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись “москалі”.
Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!